Cвятий Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку...

Християни шанують його як великого святого. В Україні та в інших країнах світу цей святий став прообразом міфічної постаті Санта-Клауса (Святого Миколая), яка у різних країнах відома під різними іменами: Сантаклос, Сінтер Клаас тощо. Святий Миколай опікується воїнами, водіями і подорожниками, допомагає бідним у скруті, вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців і лучників.

За переказами, Миколай народився між 270 та 286 роками (умовна дата – 275 р.) в грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія). На той час це був елліністичний регіон. Його батьки Феофан і Нонна були багатими та глибоко віруючими християнами, які охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним і вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що, будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його дядько-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священика. По смерті батьків сину залишається великий спадок. Він вирішує роздарувати майно бідним і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Подібні випадки благодійності достеменно відомі та підтверджені історичними джерелами. Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая припадають на час спільного правління двох римських імператорів: Діоклетіана (правління 284–305 рр.) та Максиміана (правління 286–305 рр.). У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імператорів 1 травня 305 р. політика стосовно християн у двох частинах імперії була різною. В той час як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305–306 рр.) не допускає кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305–311 рр.) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і скасовує це рішення, лише помираючи. Ці роки з 303 по 311 рр. були найдовшим періодом переслідування християн у Римській імперії.

По смерті Галерія його наступник правитель Ліциній (правління 307–324 рр.) був терпимим до християнства. Завдяки цьому зросла чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим – і кількість єпископів, які керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатство. Часто вони очолювали відповідні міста. Вірогідно, у цей час святий Миколай здобув посаду єпископа Мирійського. Для цього, згідно з тогочасними традиціями, його мали поважати та любити в тій місцевості, що, звичайно, стало результатом його доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність Миколая була запорукою його владної позиції та впливу. Йому також приписують руйнування язичницьких храмів, зокрема храму Артеміди (Діани). Багато років святий Миколай був єпископом у Мирах.

Помер він приблизно у 342 році. День смерті святого Миколая відзначають як День святого Миколая щороку 6 грудня (церкви, що користуються Юліанським календарем, відзначають це свято 19 грудня). Культ святого Миколая починає розвиватися з того часу, коли цісар Юстиніан І (527–565 рр.) збудував на його честь церкву у Царгороді. Візантійський імператор Мануїл Комнін (1143–1181 рр.) державним законом постановив святкувати день святого Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється цілим світом. Найстаріший життєпис святого Миколая походить з IX століття.

На Заході Папа Римський Миколай I (858–867) — перший Папа з цим іменем — близько 860-го року збудував у Римі церкву святого Миколи. До Німеччини його культ привезла візантійська княжна Теофано, дружина цісаря Оттона ІІ (973–983 рр.). Латинська церква також святкує святого Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії – близько 400 церков, що носять ім’я святого Миколая. В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі, згадується, що у день пам’яті святого Миколая відбувалося причастя. Найстаршою спорудою, присвяченою святому Миколаю на наших землях, вважається ротонда в Перемишлі, що датується X сторіччям. В другій половині XI століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква святого Миколая. На галицьких землях однією з найстаріших є церква святого Миколая у Львові, зведена у XIII столітті.

У XI столітті грецька імперія переживала важкі часи. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх мешканців і супроводжували свої жорстокості приниженням святих храмів, мощів, ікон та книг. Мусульмани спробували знищити мощі і святого Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом, проте жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, врятували їх. Мощі урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася неподалік від моря. Через рік на честь святого Миколая була зведена церква і освячена Папою Урбаном II.

День святого Миколая в Україні є довгоочікуваним дитячим святом. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня святий Миколай приносить дітям подарунки і залишає їх під подушкою. Малюки мають традицію писати йому листа, у якому вказують, які гарні та погані вчинки вони зробили протягом року, прохають про подарунки. Пісні про святого Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з них є «Ой хто, хто Миколая любить». Щороку з 4 по 21 грудня у Львові за сприяння KAVALIER BOUTIQUE HOTEL відкривається Головна офіційна резиденція святого Миколая. Діти з усієї країни проїжджають до Миколая, щоб дати йому написаного власноруч листа, розповісти віршика, заспівати пісеньку, загадати бажання, яке обов’язково справдиться! Поряд із резиденцією в старій дзвіниці завжди відкриті двері освяченої священиками всіх християнських конфесій Каплиці Св. Миколая, де кожен, хто подорожує сушею, морем або повітрям, може помолитися і попросити захисту у Святого Миколая.