Історія кохання завдовжки в життя...

Принцеса Єлизавета Баварська і   Франц Йосиф І,  імператор Австрії,  1853
Принцеса Єлизавета Баварська і   Франц Йосиф І,  імператор Австрії,  1853
Принцеса Єлизавета Баварська і Франц Йосиф І,
імператор Австрії, 1853

Добре відомо, що династичні шлюби найясніших осіб зазвичай укладалися за принципом державної доцільності, серцеві ж прихильності до уваги ніхто не брав. Одруження молодого австрійського імператора Франца Йосифа I стало винятком з цього правила, хоча спочатку його офіційною нареченою була зовсім інша.

…15 серпня 1853 року, у жагучому нетерпінні побачити обіцяну красуню-наречену, Франц Йосиф приїхав до невеликого містечка Ішль, куди мала прибути герцогиня Людовика разом зі старшою донькою Хеленою. Він ще не знав, що мати взяла з собою і молодшу – Єлизавету. Їй тоді минуло 15 років – саме той вік, коли з дівчатами відбуваються дивовижні метаморфози. І невдовзі мати з неприхованим подивом почула палкі компліменти на адресу Єлизавети. Франц Йосиф не встиг ще побачитися з нареченою, а повсюди в Ішлінському особняку розмови велися лише про Єлизавету.

«Або вона – або ніхто!» – категорично заявив він своїй матері. Тоді ерцгерцогині Софії вперше довелося усвідомити, що її влада над сином не безмежна. Але нічого не вдієш: австрійський трон конче потребував міцного сімейного союзу, а головне – спадкоємців. Чи подобалася Софії його обраниця? Головним аргументом проти був її 15-річний вік. Хоча, з іншого боку, Софія прекрасно розуміла, що з такого «м’якого воску» можна зліпити все що завгодно. І ця думка її заспокоювала. У день приїзду за вечерею Єлизавета сиділа навпроти Франца Йосифа, який не зводив з неї очей. А поруч з ним Хелена похмуро колупала виделкою в тарілці. На першому ж балу, знехтувавши усіма правилами етикету, Франц Йосиф, забувши про свою наречену, двічі поспіль запрошував Єлизавету на котильйон, що тоді майже прирівнювалося до пропозиції руки та серця.

Імператорське подружжя під  час верхової прогулянки. Літографія Едуарда Кайзера,  1854/55
Імператорське подружжя під час верхової прогулянки.
Літографія Едуарда Кайзера, 1854/55

...Єлизавету закрутило у вирі передвесільної метушні. Вона відчувала себе героїнею якоїсь неймовірної казки. Безумовно, молодий красень-імператор не міг залишити її байдужою. Все це скидалося на те палке кохання, про яке вона складала романтичні вірші ще з дитинства. Святкове шаленство, яким її накрило, за розкішшю перевершувало усе раніше бачене Віднем і просто приголомшило юну дівчину.

І ось настав день вінчання. У кареті, розписаній великим Рубенсом, молодята прибули до церкви. На Єлизаветі була розкішна сукня, її чудове волосся прикрашала подарована свекрухою діадема. Тремтячи в очікуванні майбутньої церемонії, Єлизавета, виходячи з карети, зачепилася за її дверцята, і діадема ледь не впала з її голови. «Наберіться терпіння, – прошепотів наречений. – Ми швидко забудемо весь цей жах». Але швидко забути його вдалося лише імператору – відразу після весілля він занурився в роботу, Єлизаветі ж довелося набагато важче.Буквально з перших днів сходження на престол вона відчула себе в пастці. Але шансу змінити своє життя для неї не існувало, бути імператрицею – це назавжди, і дівчина це розуміла. «Я прокинулася в темниці. На моїх руках окови. Мене усе частіше охоплює туга. А ти, свободо, відвернулася від мене!» – ці слова вона написала через два тижні після весілля... А тим часом свекруха із властивою їй жорсткістю взялася «ліпити» з невістки свою подобу. Вона не бажала помічати ні особливостей характеру Єлизавети, ні її особистих схильностей. Життя і взаємини при дворі здавалися дівчині жахливим проявом облуди й лицемірства.

Після весілля, 1854
Після весілля, 1854

Єдиною віддушиною того періоду стала для неї подорож, до якої вона вперше вирушила інкогніто зі своїм чоловіком. Вона відбулася в червні 1855 року. «Два місяці щастя» – так писала про неї юна дівчина, яку чоловік ніжно називав Сісі. Їхній шлях лежав через Будапешт до Львова, де вони зупинилися в маєтку Аламбеків (тепер KAVALIER BOUTIQUE HOTEL), неподалік від гори Високий Замок. Франц та Єлизавета гуляли лісистими пагорбами місцевості, яку потім назвуть Кайзервальд (Цісарський ліс), доходячи пішки до Піскової гори (тепер Високий Замок). Франц Йосиф I відвідував Львів ще двічі, в 1894 і 1903 році, але ніколи вже він не був такий щасливий, як тоді, зі своєю любою Сісі... Кульмінацією гостин став прийом на Пісковій горі. Перед цісарями зіграли мазурське і гуцульське весілля. Після цього вони оглянули святкову ілюмінацію міста з тераси кав’ярні.

Бургомістр спитав у монарха дозволу назвати цю вершину його іменем. Франц Йосиф погодився, про що львів’ян сповістили 21 пострілом із гармат. ...Після повернення з подорожі за певний час імператриця народила доньку. Новонароджену, навіть не порадившись з матір’ю, нарекли Софією і відразу ж забрали до апартаментів свекрухи. Це ледь не добило нещасну Єлизавету. Франц Йосиф, відчуваючи, що душевне здоров’я дружини на межі і побоюючись за її життя, вирішив відвести її на батьківщину. В рідному Поссенхофені Франц Йосиф просто не впізнавав свою сумну затворницю. Вона була безмежно щаслива і буквально сяяла від радощів. Говорити ж про своє «щасливе» життя в палаці вона зовсім не бажала. Назад дороги не було, а попереду – знову Відень, невблаганна свекруха і нескінченна ворожнеча... Влітку 1857 року Єлизавета народила ще одну дівчинку, яку назвали Гізелою. Але і її також забрали до апартаментів свекрухи. І тут вже збунтувався Франц Йосиф, який категорично заявив матері про своє крайнє невдоволення втручанням у його сімейне життя і про те, що відтепер доньки будуть жити з батьками. До того ж, він наказав матері поважати ту, яку він кохає всім серцем. Лише надзвичайні події ненадовго притамували відкритий конфлікт.

У 1858 році померла старша донька Софія, а в серпні того ж року це жахливе горе дещо втішило народження довгоочікуваного спадкоємця, якого нарекли Рудольфом...Єлизавета палко відстоювала право на власні думки, погляди і вчинки. Всупереч придворному етикету вона відкрила двері монарших апартаментів для творчої інтелігенції Відня. Художники, поети, артисти, люди інших творчих професій поступово ставали найближчим оточенням Єлизавети, відсуваючи на задній план абсолютно нецікаву їй безлику знать. І ця обставина аж ніяк не додавала їй популярності серед придворних. До Відня часто приїжджали зацікавлені, сподіваючись хоч краєчком ока побачити легендарну красуню і переконатися в тому, що численні художники, які писали її портрети, зовсім не прагнули полестити найяснішій особі. Портрети ці зазвичай замовляв Франц Йосиф, що був зачарований її красою, нелише зовнішньою, а й внутрішньою. У кабінеті імператора до останнього дня його життя висів портрет коханої жінки. Сама ж Єлизавета позувати художникам і фотографам не любила. У 1868 році Єлизавета народила ще одну доньку – Валерію.

Імператор Франц Йосиф, Будапешт, 1854
Імператор Франц Йосиф,
Будапешт, 1854

Постійне занепокоєння у Франца Йосифа викликало жагуче бажання дружини якомога рідше бувати у Відні, який став для неї справжньою в’язницею. А він шалено сумував без неї. Відкритість і довіра між ними існували завжди, і свідчення цього – сила-силенна ніжних, добрих листів, в яких він намагався заспокоїти і дати надію її сумуючій душі. «Мій любий янголе, я знову лишився сам-на-сам зі своїми печалями і турботами. Я знову відчуваю, як мені тебе не вистачає, я, як і раніше, кохаю тебе більше за все на світі і зовсім не можу жити без тебе...», «Мені так тяжко і самотньо без твоєї підтримки... Мені більше нічого не залишається, як терпляче зносити вже звичну самотність...»

У підписі зазвичай було: «Твій сумний чоловік» або «Твій вірний малюк».У 1872-му році померла ерцгерцогиня Софія. І Єлизаветі здалося, що вона ще зможе відчути такий жаданий спокій і гармонію життя… Але невблаганна Доля продовжувала її випробовувати. 30 січня 1889 року 28-річний кронпринц вчинив самогубство в мисливському будиночку замку Маєрлінг у Віденському лісі. Разом з ним вкоротила собі віку 17-річна баронеса Марія Вечера. Цей факт офіційно не визнавався імператорською родиною до самого падіння монархії. Тому про трагедію Маєрлінгу і досі висувають різні версії сучасні історики. Як казали наближені, принц був до нестями закоханий, хотів зректися трону, розлучитися з дружиною, донькою короля Бельгії, і одружитися на Марії. Його батьки, звісно, були категорично проти. ... У хвилини нестерпного горя, щойно отримавши жахливу звістку про загибель сина, Єлизавета виказала нелюдську витримку.

Три покоління імператорського дому.<br />Батьки Франца Йосифа ерцгерцог Франц Карл і ерцгерцогиня Софія Баварська, імператор Франц Йосиф I та імператриця Єлизавета, їхні діти принцеса Гізела (на руках у бабусі) і принцеса Софія. Літографія Йозефа Байєра, 1857
Три покоління імператорського
дому. Батьки Франца Йосифа
ерцгерцог Франц Карл і ерцгерцогиня
Софія Баварська, імператор Франц Йосиф I
та імператриця Єлизавета,
їхні діти принцеса Гізела
(на руках у бабусі)
і принцеса Софія.
Літографія Йозефа Байєра, 1857

Саме вона зробила те, на що не наважився жоден інший – повідомила чоловіку, що їхнього сина більше немає. Вона першою побачила Рудольфа в труні, вкритого по груди білим саваном. На мить їй здалося, що він просто заснув з легкою посмішкою на вустах. Лише в ці страшні хвилини, доки чоловік ще не з’явився, вона дала волю своєму розпачу – впавши на коліна перед мертвим тілом сина і стримуючи нелюдський крик, тихо промовила: «Хлопчику мій, скажи, що ж з тобою сталося?..» У ці години, сповнені траурних церемоній, серед юрби зайвих незнайомців, Єлизавета намагалася триматися з останніх сил, і їй це вдалося. Під густою чорною вуаллю ніхто не бачив її обличчя, що перетворилося на скорботну маску. Франц Йосиф, постійно спостерігаючи її закам’янілу постать, благав дружину не бути присутньою на церемонії поховання… ...Останні неповні 10 років життя Єлизавети були періодом прощання з усім, що її оточувало. Вона роздарувала всі свої хоч скількись ошатні речі. Скидалося на те, що життя втратило для неї усілякий сенс. Франц Йосиф марно сподівався на те, що гострота горя хоч колись вщухне. Він намагався витягнути дружину зі створеної нею ж самою в’язниці – Єлизавета закрилася у маленькому особняку в Ішлі, де чоловік вперше побачив її дівчинкою в очікуванні щастя. І йому це начебто вдалося, але далі почалося якесь моторошне і неприкаяне блукання Єлизавети білим світом. Наче важко поранена, вона шукала таке місце, де можна було б хоч на хвильку забутися і якось вгамувати нестерпний біль. Але Бог не позбавив нещасну жінку розуму. У своєму невгамовному горі вона продовжувала думати про чоловіка. Єлизавета чітко усвідомлювала, що своєю скорботою пригнічує його. У 1898 році Єлизавета прибула до Женеви. Вона подорожувала інкогніто і без охорони, гуляючи містом в супроводі двох-трьох супутниць, а іноді зовсім сама – 60-річна імператриця Австрії з фігурою молодої жінки та обличчям, немов непідвладним часу. «Шкода, що її справжній вигляд не під силу передати жодному художнику і що є на світі люди, які її ніколи не бачили», – писала одна з її сучасниць. А ось думка її чоловіка: «Краще не дивитися на неї надто уважно. Інакше можна не помітити, як серце починає охоплювати якесь незрозуміле томління». Незважаючи на те що, прибувши до Швейцарії, Єлизавета зробила все, щоб не привертати до себе уваги, сховатися від газетярів їй так і не вдалося. А тому всі знали, що під ім’ям графині фон Хоенембз ховається імператриця Австрії.

Листівка, присвячена
урочистостям на честь срібного
весілля імператора Франца
Йосифа і Єлизавети.
Імператорське подружжя
– кронпринц Рудольф


Та й портретів її друкувалася сила-силенна. У всякому разі, 25-річний безробітний Луїджі Лукені, італієць за походженням і, як він стверджував, анархіст за переконаннями, легко з’ясував, в якому готелі мешкає імператриця. На гарний кинджал грошей у нього не було, і тому на найближчому ринку він придбав напилок. Єлизавету він підстеріг у готелі «Бо-Риваж», а коли вона вирушила до набережної Монблан, пішов слідом за нею. І раптом він, обігнавши її, різко повернувся, наче дика кішка кинувся на закляклу жінку із жахливою силою встромив їй у груди тригранний напилок. Потім Лукені спробував утекти, але вже за кілька хвилин був упійманий. Проведена експертиза засвідчила, що вбивця психічно здоровий, а його діями керувало бажання помститися ненависним аристократам і ... прославитися. З мертвого тіла імператриці зняли дві речі, з якими вона не розлучалася, – обручку, яку вона носила не на пальці, а на ланцюжку під одягом у вигляді кулона, і медальйон з пасмом волосся сина. За результатами обстеження з’ясувалося: вістря напилка проникло в тіло на 85 міліметрів і простромило серце. Рана у вигляді V-подібного отвору була ледь помітна, жодної краплі крові з неї не витекло. Таким чином містично здійснилося її бажання, висловлене після смерті сина: «Я теж хотіла б померти від невеликої рани в серці, через яку відлетить моя душа, але я хочу, щоб це відбулося далеко від тих, кого я люблю». Через тиждень після трагічної загибелі Єлизавета Австрійська навічно упокоїлася в родовій усипальниці імператорської родини. Коли імператору доповіли про смерть дружини, він сказав: «Вона вже ніколи не дізнається, як сильно я кохав її». Кажуть, що після смерті дружини імператор Франц Йосиф мовчав протягом декількох місяців, ні з ким не розмовляючи. У його кабінеті до кінця життя висів портрет Єлизавети, і раз на кілька років придворний художник оновлював на ньому вицвілі фарби. 23 вересня 1903 року у Львові цісар Франц Йосиф І заклав перший камінь у спорудженні храму святих Ольги і Єлизавети. Вже після смерті імператора, у 1911 році, відбулось освячення і відкриття цього костелу, розташованого на площі Кропивницького, 1, неподалік від головного та приміського вокзалів. Мешканці та гості міста і сьогодні захоплюються красою неоготичного храму, що своїми шпилями ніби тягнеться у височінь, подалі від буденних турбот і проблем, до щастя… Напевно, це пам’ятка коханню Франца та Єлизавети в місті, в якому вони були щасливі.

Та мало хто знає, що він стоїть тут як пам’ять про велике та, на жаль, трагічне кохання чоловіка, який все своє життя поклав на розбудову могутньої імперії, та жінки, що знайшла у собі сміливість знехтувати суворим придворним етикетом і керувалася свободою та коханням…